18:48 - 03.09.10

Кілька слів про янголів… Проза

Кілька слів про янголів…


Ранок стрічав морозом… аж до спантеличення у кістковому мозку – таким крижано-лютим, але це лише на перший погляд… Перший погляд із-за вузенького столика біля вузенького підвіконня у вузенькій кухоньці зовсім невузенької багатоповерхівки. На склі незграбний дядько-Морозенко хотів , мабуть, намалювати яскраві сніжинки у веселому танку, та виходило у нього якось невесело – просте захололе скло… Цей же дядько заморозив учорашній дощ. Тепер хоч «калюжі» трошки виблискували і «прикрашали» навколишню сіро-чорну одноманітність…
Так, сірого і чорного було занадто… Хотілося веселки чи хоча б краплиночку Білого…
З такими думками я зі щирою надією в очах вдивлялася у чорні гілляки дерев, темні заморожені тротуари, сірі ліниві хмари. А може, хоч одне небесне створіннячко сидить там, на сірій хмарці і теж мріє про веселку?!! А, може, воно, те янголя, зараз дивиться на мене і читає думки?!! А може, воно зараз стряхне свою хмарко-постіль, пісочний годинник перекинеться і моє чорне стане білим?!!!...
Червона стрілка відцокала свій черговий шостий десяток… Неправильний годинник – відвернулася я. Та мовчанку раптом обірвали – ні, не тиша падаючого легкими пластівцями снігу, - дзвінкий дзенькіт дзвоника.
- Хто там?
- Это я , почтальон Печкин. Принес посылку от Вашего соседа!! – веселий голос сусіда долинув з-за дверей..
Відчинила
- Ти чого сумна якась?,- не вгавав Іван, - сталося що, чи так – депресія?!
- Хочу БІЛОГО, - відповіла.
- Вина чи що? Чи молока згущеного – для підняття настрою?
- Та ні, БІЛОГО! Хоч краплиночку. Дістала ця сірість з усіх боків – у квартирі сіро, темно якось, на вулиці взагалі – і сіро, і сиро….
- Ні! Ну з таким настроєм білого навколо не знайдеш…. Зазирни в себе – спочатку у мозку постав величезну білу цятку, а тоді вже й довкола побілішає!! Добре, ти шукай біле, а я вже побіжу.
- Ага….. Іване! А чого проходив? Сусід лише відмахнувся і стрімко побіг до своєї квартири.
«Так…. Знову самотня чашка кави, сірі будні і жодного янгола – ні довкола, ні всередині, ні, мабуть, на небі….Пошукаю білого…»
Минуло 15 хвилин.
«Досі шукаю»
Минуло ще 25 хвилин
«Немає. Мабуть усе Біле ввібрав Іван – он який веселий забігав…..»
Ще за кілька хвилин мої німі думки розірвала якась заїжджена нудна мелодія на телефоні. «Треба змінити», - подумала, відповідаючи.
- Ну що, знайшла біле?
- Та, ні, воно в мене все сіріє….
- Як же ні?!!! Ти хоч за вікно виглядала?
Кинула телефон і стрімко побігла зазирати через підмерзле скло навулицю……
- Знайшла! Знайшла!!! Почуло таки мене янголятко і не пошкодувало білого снігу для землі. Он мені вже все підвіконня засипало… І в мозку з’явилася ОТАКЕ-Е-Е-Е-ННА біла пляма! Дякую тобі, моє янголятко! Сьогодні мені стало набагато біліше, ніж учора!
У теплій шапці і в’язаних рукавицях на даху багатоповерхівки сидів Іван і притримував якусь чудну штукенцію, яка розпилювала штучний сніг над вікном вже несумної сусідки...
Янголи таки існують. На землі.

Наталія Кудрявченко

Метки к статье: Херсон, Н. Кудрявченко, проза

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Информация
Комментировать статьи на нашем сайте возможно только в течении 10 дней со дня публикации.
КАЛЕНДАРЬ
РЕКЛАМНЫЕ ССЫЛКИ